Групи країн в світовій економіці.

На підставі різних критеріїв в світовому господарстві виділяється певна кількість підсистем.

Якнайповніше уявлення про групи країн в міжнародній економіці дають дані найбільших міжнародних організацій світу - ООН, МВФ і Світового банку. Оцінка їх декілька розрізняється, оскільки різна кількість країн-учасниць цих організацій, а міжнародні організації спостерігають за економікою лише своїх країн-членів.

За методикою ООН  в числі найважливіших показників рівня соціально-економічного розвитку будь-якої країни слід виділяти:

·         ВВП/ВНП, а також ВВП/ВНП на душу населення;

·         долю продукції обробної промисловості і сфери послуг у ВВП/ВНП;

·         рівень освіти  населення і тривалості життя.

За величиною ВВП на душу населення країни класифікуються на:

·         найменш розвинені країни (ВВП на душу населення - менше 400 дол. в рік);

·         країни, що розвиваються;

·         розвинені країни.

Для цілей економічного аналізу ООН ділить країни на:

·         розвинені країни (держави з ринковою економікою);

·         країни з перехідною економікою (у минулому соціалістичні країни або країни з централізованим планеруванням);

·         країни, що розвиваються.

Країнами з розвиненою економікою  вважають такі держави, для яких характерна наявність ринкових стосунків в економіці, високий рівень прав і цивільних свобод в суспільному і політичному житті. Всі країни з розвиненою економікою відносяться до капіталістичної моделі розвитку, правда характер розвитку капіталістичних стосунків має тут серйозні відмінності. Рівень ВВП на душу населення практично у всіх розвинених країнах не нижче 15 тис. доларів в рік (не менше 12 тис. дол. по ППС), на досить високому рівні рівень соціального захисту (пенсії, посібники з безробіття, обов'язкове медичне страхування), що гарантується державою, тривалість життя, якість освіти і медичного обслуговування, рівень розвитку культури. Розвинені країни прошли аграрну і індустріальну стадію розвитку з переважаючим значенням і вкладом в створення ВВП сільського господарства і промисловості. Зараз ці країни знаходяться на стадії постіндустріалізму, для якого характерна провідна роль в національному господарстві сфери нематеріального виробництва, що створює від 60% до 80% ВВП, ефективним виробництвом товарів і послуг, високим споживчим попитом, постійним прогресом в науці і техніці, посиленням соціальної політики держави.

До групи країн з розвиненою економікою МВФ відносить перш за все провідні капіталістичні країни, звані Великою сімкою (G7), куди входять США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія і Канада. Дані держави займають домінуюче положення в світовому господарстві, перш за все унаслідок свого потужного економічного, науково-технічного і військового потенціалу, великої чисельності населення, високого рівня сукупного і питомого ВВП.

Далі до групи розвинених країн відносяться відносно невеликі порівняно з потенціалом G7, але високорозвинені в економічних і науково-технічних відносинах країни Західної Європи, Австралія і Нова Зеландія.

У 1997 р. економічно розвиненими стали вважатися такі держави як Південна Корея, Гонконг, Сінгапур, Тайвань (так звані страны-"драконы" Південно-східної Азії) та Ізраїль. Їх включення в групу розвинених країн стало заслугою за бурхливий прогрес в економічному розвитку в післявоєнний період. Це дійсно унікальний приклад в світовій історії, коли економічно відсталі ще в 1950-і рр. країни захопили світову економічну першість за цілою низкою позицій і перетворилися на важливі світові промислові, науково-технічні і фінансові центри. Рівень ВВП на душу населення, якість життя в странах-"драконах" і в Ізраїлі впритул наблизилися до показників провідних розвинених країн і у ряді випадків (Гонконг, Сінгапур) навіть перевершують більшість держав Великої сімки. Проте, в даній підгрупі є певні проблеми з розвитком вільного ринку в його західному розумінні, тут діє своя філософія становлення капіталістичних стосунків.

ООН включає в число розвинених країн ПАР, а Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) відносить до їх числа також Туреччину і Мексику, які є членами цієї організації, хоча швидше це країни, що розвиваються, але вони увійшли до неї за територіальною ознакою (Туреччині належить частина Європи, а Мексика входить в Північноамериканську угоду про вільну торгівлю - НАФТА). Таким чином, в число розвинених країн включають близько 30 країн і територій.

Розвинені країни є головною групою країн в світовому господарстві. В кінці 90-х рр. на них доводилося 55% світового ВВП (якщо його підраховувати по ППС), 71% світової торгівлі і велика частина міжнародного руху капіталу. На країни "Сімки" доводиться більше 44% світового ВВП, у тому числі на США - 21, Японію - 7, Германію - 5%. Більшість розвинених країн входять в інтеграційні об'єднання, з яких найбільш потужними є Європейський союз - ЄС (20% світового ВВП) і Північноамериканська угода про вільну торгівлю, - НАФТА (24%).

Країни з перехідною економікою.

До цієї групи відносять держави, які з 80-90-х рр. здійснюють перехід від адміністративно-командної (соціалістичною) економіки до ринкової (тому їх часто називають постсоціалістичними). Це 12 країн Центральної і Східної Європи, 15 країн - колишніх радянських республік, а по деяких класифікаціях до них також відносять Монголію, Китай і В'єтнам (хоча формальна дві останні країни продовжують будувати соціалізм). Інколи всю цю групу країн відносять до тих, що розвиваються (наприклад, в статистиці МВФ), виходячи з низького рівня ВВП на душу населення (лише біля Чехії і Словенії він перевищує 10 тис. дол.), а інколи до них відносять лише три останні країни.

Країни з перехідною економікою виробляють близько 6% світового ВВП, у тому числі країна Центральної і Східної Європи (без балтії) - менше 2%, колишні радянські республіки - більше 4% (у тому числі Росія - близько 3%). Доля в світовому експорті - 3%. Китай виробляє близько 12% світового ВВП.

Тут є країни, що добилися за десять років ринкових реформ значних успіхів в економічному розвитку: Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Хорватія, Литва, Латвія і Естонія. У деяких з них рівень життя майже впритул наблизився до стандартів країн Західної Європи, а темпи економічного зростання зберігаються стабільно високі і навіть перевищують західноєвропейські. Основні структурні перетворення в економіці вже проведені, і на порядку денному коштує питання про інтеграцію в єдиний європейський ринок.

Інші держави, такі як Болгарія, Румунія, Україна, Албанія, Македонія знаходяться у стадії трансформації всієї економічної системи, і їх ще лише чекає рішення досить складних проблем перехідного періоду. Є і такі країни, які випробовують застій і вже перестали рухатися у бік ринкової орієнтації. До них, наприклад, відноситься Білорусь, ринкові реформи в якій захлинулися, і нависнула серйозна загроза повернення до старої адміністративно-командної системи. Відносяться до даної групи і країни, що серйозно постраждали від військових дій в результаті порушення їх територіальної цілісності і багаточисельних етнічних конфліктів. Таким державам зараз просто не до реформ, перед ними коштує проблема відновлення економіки, що постраждала від війни. Це Сербія, Чорногорія, Боснія і Герцеговина.

Якщо в цій наймолодшій групі країн спробувати виділити підгрупи, то можлива різна класифікація. У одну групу можна виділити колишні радянські республіки, які нині об'єднані в Співдружність Незалежних Держав (СНД). Це дозволяють зробити схожий підхід до реформування економіки, близький рівень розвитку більшості цих країн, об'єднання в одному інтеграційному угрупуванні, хоча підгрупа досить різнорідна.

У іншу підгрупу можна об'єднати країни Центральної і Східної Європи, включаючи країни балтії. Для цих країн характерний переважно радикальний підхід до реформ, прагнення увійти до ЄС, порівняно високого рівня розвитку більшості з них. Проте сильне відставання від лідерів цієї підгрупи, менша радикальність реформ наводить деяких економістів до виводу, що Албанію, Болгарію, Румунію і деякі республіки колишньої Югославії доцільно включати в першу підгрупу.

У окрему підгрупу можна виділити Китай і В'єтнам, провідні реформи схожим чином і реформування, що мали в перші роки, низький рівень соціально-економічного розвитку, який зараз швидко підвищується.

З колишньої багаточисельної групи країн з адміністративно-командною економікою до кінця 90-х рр. залишилися лише дві країни: Куба і Північна Корея.

Країни, що розвиваються (КР).

До групи країн (менш розвинених, слаборозвинених), що розвиваються, входять держави з ринковою економікою і низьким рівнем економічного розвитку. З 182 країн - членів Міжнародного валютного фонду до тих, що розвиваються відносять 121. Не дивлячись на значне число цих країн, а також на те, що для багатьох з них характерні велика чисельність населення і величезна територія, на них доводиться близько 40% світового ВВП, доля в світовому експорті 26%.

Є периферією світової економічної системи. Сюди відносяться країни Африки, країни Азіатсько- Тихоокеанського регіону - АТР (окрім Японії, Австралії, Нової Зеландії, стран-"драконов" Південно-східної Азії і азіатських держав СНД), країни Латинської Америки і Карібського басейну. Виділяються і підгрупи держав, що розвиваються, зокрема, підгрупа країн АТР (Західна Азія плюс Іран, Китай, країни Східної і Південної Азії - всі інші країни регіону), підгрупа країн Африки (Африка на південь від Сахари за вирахуванням Нігерії і ЮАР - всі інші африканські країни за винятком Алжіру, Єгипту, Лівії, Марокко, Нігерії, Тунісу).

Все угрупування країн, що розвиваються, вельми неоднорідне, і, швидше, правильно було б називати її країнами третього світу. До тих, що розвиваються відносяться, зокрема, такі держави, які по багатьом показникам рівня і якості життя вище будь-якої розвиненої країни (Об'єднані Арабські Емірати, Кувейт або Багамські о-ва). ВВП на душу населення, об'єм соціальних витрат уряду тут відповідає або навіть перевищує аналогічні показники країн Великої сімки. Є в групі тих, що розвиваються держави середні, з непоганим рівнем розвитку економічної і соціальної інфраструктури, є і значне число країн з украй відсталим національним господарством, більшість населення яких знаходяться за рисою убогості, відповідної по методиці ООН одному долару витрат в день на кожного жителя. Так само не можна стверджувати, що всі вони - економіки аграрного або аграрно-індустріального типа.

Назва групи - країни, що розвиваються, - відображає, швидше, модель їх національного господарства, в якій украй невелика роль ринкових механізмів і приватного підприємництва, а переважне значення для розвитку мають натуральне або напівнатуральне господарство, переважання аграрного і індустріального секторів в галузевій структурі економіки, висока міра державного втручання в економіку і низький рівень соціального захисту. Із-за загального характеру вищеназваних особливостей до держав, що розвиваються, сповна правомірно зараховувати і більшість з перехідних економік, рівень життя в яких значно знизився із-за неефективності управління економічними перетвореннями. Зважаючи на подібні складнощі в класифікації і разноплановостью країн, що розвиваються, найпростіше класифікувати їх методом виключень. Відповідно, розвиваються слід рахувати ті держави, які не увійшли до груп країн з розвиненою ринковою економікою і не є колишніми соціалістичними країнами Центральної і Східної Європи або колишніми республіками колишнього СРСР.

Для цілей конкретного економічного аналізу країни, що розвиваються, діляться на:

·         країни - чисті кредитори: Бруней, Катар, Кувейт, Лівія, ОАЕ, Оман, Саудівська Аравія;

·         країни - чисті боржники: всі інші РС;

·         країни-експортери енергоресурсів: Алжір, Ангола, Бахрейн, Венесуела, В'єтнам, Габон, Єгипет, Індонезія, Ірак, Іран, Камерун, Катар, Колумбія, Конго, Кувейт, Лівія, Мексика, Нігерія, ОАЕ, Оман, Саудівська Аравія, Сирія, Тринідад і Тобаго, Еквадор;

·         країни-імпортери енергоресурсів: всі інші КР;

·         найменш розвинені країни: Афганістан, Ангола, Бангладеш, Бур-кина-Фасо, Бурунді, Бутан, Вануату, Гаїті, гамбія, Гвінея, Гвінея-Бісау, Джібуті, Демократична Республіка Конго (колишній Заїр), Замбія, Йемен, Кабо-Верде, Камбоджа, Кирібаті, Коморськие о-ва, Лаос, Лесото, Ліберія, Мавританія, Мадагаскар, Руанда, Західне Самоа, Сан-Томе и Принсипи, Соломон о-ва, Сомалі, Судан, Сьєрра-Леоне, Того, Тувалу, Уганда, Центральноафриканська Республіка, Чад, Екваторіальна Гвінея, Ерітрея, Ефіопія.

Тепер спробуємо зібрати все воєдино і, виходячи з вже розглянутих показників, а також на основі ролі країн в світовій економіці можна представити наступну елементарну типологію країн, що налічує десять груп держав:

1)       Велика сімка - провідні розвинені країни, що мають високі соціально-економічні показники (що лідирують по кількості ВВП на душу населення, рівню продуктивності праці, що знаходяться на передових позиціях в світовому науково-технічному прогресі). Великої сімки припадає на частку 47% світового ВВП, 51% міжнародної торгівлі, тут отримав розвиток широкий спектр галузей матеріального і нематеріального виробництва.

2)       Інші розвинені країни, до яких відносяться країни Західної Європи, страны-"драконы", Ізраїль, Австралія і Нова Зеландія. Для даних країн характерна висока міра участі в міжнародній торгівлі, вужча спеціалізація національної економіки, сильний характер інтеграційних процесів.

3)       Нові індустріальні країни, включаючі страны-"тигры" Південно-східної Азії (Малайзію, Таїланд, Індонезію і Філіппіни) і декілька країн Латинської Америки (Мексику, Бразилію, Аргентину, Чилі). Колись дані країни вдавали із себе слаборозвинені держави з переважаючим сільським господарством і добувними галузями промисловості, але на сьогоднішній день їх позиції в світовій економіці значно зміцнилися, і по сукупному потенціалу народного господарства їм по праву належить третя строчка в даній класифікації. Сплеск в розвитку для НІС почався з кінця 1970-х рр., їх довгострокова економічна стратегія націлена на побудову західної моделі капіталізму. НІС у високій мірі інтегровані в міжнародну торгівлю, і на сьогоднішній день для них характерний бурхливий розвиток галузей національного господарства, продукція яких призначається для експорту. Не дивлячись на великі досягнуті успіхи НІС ще не перейшли рубіж, що дозволяє перераховувати їх до групи розвинених країн, хоча зовсім недавно даний гурт залишили п'ять країн -Израиль і страны-"драконы" ЮВА.

4)       Країни Центральної і Східної Європи (ЦВЕ), що представляють групу перехідних економік, - колишніх соціалістичних держав даного регіону. До регіону ЦВЕ по схожості моделі розвитку, близькості соціально-економічних показників, радикальності реформ, що проводяться, зараховують також виступаючі декілька осібно країни балтії (Литва, Латвія, Естонія). Рівень економічного розвитку регіону ЦВЕ досить-таки неоднорідний. Тут є, як ми вже відзначали, і країни-лідери, що мітять в групу розвинених держав, і відверто відсталі країни, що наближаються по рівню бідності і відсталості економіки до найменш розвинених держав.

5)       Росія і колишні республіки СРСР (без Прибалтики) також є перехідними економіками, правда, вони поступово скачуються до рівня держав, що розвиваються. Якщо з певними допущеннями слов'янські республіки колишнього Радянського Союзу (Росія, Україна, Білорусь) ще можна вважати такими, що тяжіють по структурі економіки і по характеру її розвитку і до групи розвинених країн, і до найбільш прогресивних країн ЦВЕ, то південні держави ближнього зарубіжжя, швидше, є класичними країнами, що розвиваються, чим перехідними економіками. Держави даного угрупування в даний час користуються залишками інфраструктури Радянської імперії, що канула в лету, і намагаються відшукати свою особливу дорогу в світовому економічному розвитку.

6)       Китай, який слід виділити особливо, оскільки країна займає унікальне місце в світовій економіці, будуючи модель-симбіоз ринкової і планово-регульованої економіки, що представляє соціалістичний ринок з елементами вільного підприємництва, але під керівництвом комуністичної партії. Сам по собі Китай також неоднорідний: тут є приморські регіони, близькі по рівню свого розвитку до ведучих странам мираа є і території на заході і в центрі країни, украй відсталі по характеру свого розвитку. В результаті усереднені показники для Китаю дозволяють говорити про нього лише як про країну, що розвивається. Проте, для Китаю характерні надзвичайно високі темпи економічного зростання, завдяки яким низький доки рівень добробуту населення з кожним роком помітно зростає. Щорічний приріст ВВП - 9-10%, позитивне сальдо в торгівлі навіть з США, великий приплив іноземного капіталу, По економічній потужності Китай зараз є другою державою в світі. І не забуватимемо, що кожен п'ятий житель планети Землі - китаєць, а сама країна здатна ще проявити себе в XXI столітті з кращого боку.

7)       Індія і Пакистан  також виділяються в особливу групу завдяки своєму величезному економічному потенціалу, який доки не задіяний на повну потужність. У даних країнах проживає значне населення (більш ніж шоста частина жителів планети), вони мають велику територію, багату різними ресурсами, відрізняються непоганим науковим потенціалом, є ядерними державами. Із-за незатребуваності більшої частини своїх незліченних ресурсів рівень соціально-економічного розвитку, виробництва і вжитку, доходів населення в Індії і Пакистані залишається украй низьким, і, в цілому, країни чи не стоять біля світової риси бідності, що проте не заважає їм махати один перед одним ядерною палицею.

8)       Група, яку утворюють відносно благополучні країни, що розвиваються: деякі з країн-експортерів енергоресурсів з відносно невеликим населенням, що дозволяє розділити доходи від експорту на всіх своїх громадян (ОАЕ, Катар, Кувейт, Оман, Саудівська Аравія), острівні держави - туристичні і фінансові центри, податкові гавані, що володіють розвиненою інфраструктурою, політичною стабільністю і ліберальною економікою (Багамські, Бермудські, Кайманови о-ва, Ямайка, Кіпр, Мальта, Науру, Гваделупа і так далі). Для країн групи характерний високий показник рівня ВВП на душу населення і сильна міра соціального захисту, що практично впритул наближає окремі держави до відповідних показників розвинених країн.

9)       "Класичні" держави , що розвиваються, з низьким рівнем економічного розвитку і розміром ВВП на душу населення менше 1 тис. доларів США в рік і аграрно-індустріальним типом економіки. Суспільний устрій тут вельми традиційний і консервативний, в промисловості отримав розвиток винятково комплекс добувних галузей, а в сільському господарстві переважають примітивні, доиндустриальные форми праці. Більшість країн групи складають держави Африки регіону на південь від Сахари, відсталі країни Азії і Латинської Америки. У деяких їх них до цих пір існують родо-племенные стосунки.

10)   Найменш розвинені країни  замикають класифікацію, тому як саме вони плентаються в хвості світового прогресу. Багато хто з даних країн не має виходу до моря, що з'явилося чи не вирішальним чинником, що вплинув на відсталість і нерозвиненість. Украй невисоко можна оцінити і економічний потенціал даних країн, де, частенько, навіть промисловість не представлена ні в якому вигляді, а про рівень освіти і розвитку охорони здоров'я взагалі не варто говорити. Проте країни, що отримали статус найменш розвинених, користуються особливою увагою світової спільноти, що дає їм пільговий доступ до кредитів і позик, а також час від часу вони можуть розраховувати на надання гуманітарної допомоги з боку розвиненіших держав.

Можливі також і інші класифікації країн, тому розглянемо тепер специфіку класифікації країн Світовим Банком.

Класифікації країн за методикою Світового банку.

Основним критерієм Світового Банку для класифікації національних економік в операційних і аналітичних цілях є показник ВВП на душу населення. По даному критерію країни діляться на країни з низьким рівнем доходів, середнім рівнем доходів (підгрупи - доходи нижче середнього і доходи вище середнього) і високим рівнем доходів. Крім того, використовуються інші аналітичні угрупування, в основі виділення яких лежать географічні чинники, експорт і рівень зовнішньої заборгованості.

Країни з низьким і середнім рівнем доходів інколи також відносяться до країн, що розвиваються. Використання даного терміну сповна прийнятно і зовсім не передбачається, що всі країни даної групи розвиваються однаково або що низка країн групи вже знаходиться на кінцевій стадії свого розвитку. Класифікація країн за рівнем доходів не завжди відображає статусу країни як держави, що розвивається.

Коротка історія класифікації

Аналітичні угрупування країн по рівню доходів, пропоновані Світовим Банком (країни з низьким, середнім і високим рівнем доходу), базуються на операційних категоріях позичальників Банку. Дані операційні показники були введені 30 років тому, і їх сенс полягає в тому, що;

оскільки бідні країни світу отримують вигідніші умови кредитування з боку Світового Банку, необхідна порівняльна оцінка економічного потенціалу країн. Передбачалося, що кращим індикатором економічного потенціалу країни стане показник її ВНП, але проте довелося погодитися з тим, що ВНП не дає повного уявлення про благополуччя і успіхи в економічному розвитку. Тому основним критерієм класифікації країн по методиці Світового Банку став показник ВНП на душу населення.

ВНП на душу населення розраховується по особливій методиці Світового Банку і оновлюється щороку з врахуванням інфляції. Проте класифікація країн за величиною ВНП на душу населення виявилася недостатньо досконалою: вона привела до того, що в одну групу потрапляли ті, що абсолютно розрізняються між собою по характеру свого розвитку дуже бідні і відсталі держави і відносно благополучні країни з непоганим економічним і науковим потенціалом.

У 1989 р. були виявлені нові аномалії: серед держав, віднесених до групи країн з середнім рівнем доходів, виявилися і що розвиваються, і промислово розвинені держави. Точніший кордон між країнами з середнім рівнем доходів і країнами з високим рівнем доходів був введений в 1989 р. на рівні 6000 дол. на людину в цінах 1987 р.

Термін країни", що "розвиваються, використовується Світовим Банком для того, щоб відобразити статус країни, що має низький і середній рівень доходів. Публікації Світового Банку відзначають, що даний термін зовсім не передбачає, що всі країни групи фактично є такими, що розвиваються, або вже досягли кінцевої стадії свого розвитку.

Визначення угрупувань країн

Світовий банк класифікує всі країни, що є його членами (181), а також всі інші країни з населенням, що перевищує 30 тисяч чоловік (в цілому 210 країн).

Групи країн по рівню доходів.

Національні економіки діляться на дані групи згідно з рівнем ВВП на душу населення в 1997 р. Виділяються наступні групи:

·         країни з низьким рівнем доходів (785 дол. або менше);

·         країни з рівнем доходів нижче середнього (786-3125 дол.);

·         країни з рівнем доходів вище середнього (3126-9655 дол.);

·         країни з високим рівнем доходів (9656 дол. і вище).

Україна відноситься до країн з рівнем доходів нижче середнього рівня (до 1995 року входила до групи країн з рівнем доходів вище середнього).

Групи країн по рівню зовнішнього боргу.

Стандартна класифікація Світового Банку розбиває країни на:

·         держави з високим рівнем зовнішньої заборгованості;

·         держави з середньою величиной зовнішнього боргу;

·         держави з найменшою зовнішньою заборгованістю (в т.ч. Україна).

Високий рівень зовнішнього боргу означає, що біля країни перевищені наступні критичні показники:

відношення поточної вартості обслуговування зовнішнього боргу до ВВП більше 80%

відношення поточної вартості обслуговування боргу до об'єму експорту перевищує 220%.

Середній рівень зовнішньої заборгованості властивий країнам, біля яких один або обоє показника перевищують 60%, але не досягають критичних величин.

Для країн, які не надають деталізовані статистичні дані про розмір зовнішнього боргу в Систему звітності боржників Світового Банку, методика розрахунків на основі поточної вартості неможлива. В такому разі використовується наступний спосіб класифікації. Біля країн з високим рівнем зовнішнього боргу три з чотирьох наступних основних показників перевищують критичний рівень:

відношення боргу до ВНП більше 50%,

відношення боргу до експорту більше 275%,

відношення величини обслуговування зовнішнього боргу до експорту перевищує 30%,

відношення відсотків, що виплачуються по зовнішніх боргах, перевищує 20% об'єму експорту.

Класифікація країн за мірою відкритості світовому ринку.

Міра відкритості світовому ринку зазвичай вимірюється часткою експорту у ВНП. Світовий банк виділяє 5 груп країн, маючи в своєму розпорядженні відповідну інформацію лише по 163 державам. Умовно виділяються:

·         країни з відносно закритою економікою з часткою експорту у ВВП менше 10%. До цієї групи входять 10 країн. Латинська Америка: Бразилія, Аргентина, Перу, Сурінам. Африка - Судан, Уганда, Руанда. Азія - Бірма, Японія, Гаїті;

·         країни з відносно відкритою економікою з часткою експорту у ВВП більше 35% (близько 70 країн). До них відносяться Панама, Коста-Ріка, Гондурас - Центральна Америка. Гайана - Південна Америка. Африка - Мавританія, Туніс, Сенегал, Габон, Конго, Ангола, Намібія, Ботсвана, Кенія. Азія - Саудівська Аравія, Йорданія, Ізраїль, ОАЕ, Бутан, Таїланд, Малайзія, Філіппіни, Нова для Папуа Гвінея, Монголія. Європа - Норвегія, Бельгія Нідерланди, Швейцарія, Австрія, Чехія, Словенія, Болгарія. Країни колишнього СРСР - Прибалтійські республіки, Білорусь, Закавказькі республіки.

·         10-19% (27країн); США, Мексика, Колумбія, Болівія, Австралія Індія, Пакистан, Іспанія, Нігер, Чад, Ефіопія, Сомалі

·         20-24% (24 країни). У тому числі Україна, Франція, Італія, Греція, Німеччина, Туреччина, Сирія, В'єтнам, Лаос, Нікарагуа, Африканські страны- ЮАР, Мозамбік, Нігерія, Малі, Алжір, Єгипет, Мадагаскар;

·         25-34% (32 країни). У тому числі Росія, Середньоазіатські республіки колишнього СРСР, Молдавія, Румунія, Угорщина, Великобританія, Португалія, Китай, Іран, Канада, Скандінавські країни (Швеція, Фінляндія), Венесуела, Чилі, Парагвай, Еквадор, Африка - Заїр, Танзанія і ін.